Назад
Публікація
Авторський матеріал
Опубліковано: 4.24.2019
Автор: Креативний директор
Практика:
Професіонал:
Кейс:

Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство

У відповідності до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (надалі закон про банкрутство) передбачено, що боржник та кредитор мають право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство.

Якщо порушення справи за ініціативою кредитора є узагальненим, то питання порушення провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою за заявою боржника не є розповсюдженим та потребує додаткового вивчення та аналізу.

Питання звернення боржника до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, зокрема,  у разі якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності) є важливим напрямком, оскільки надає можливість зменшити боргове навантаження, та відновити платоспроможність у встановлений законом спосіб.

Відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону про банкрутство право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.

Частиною третьою цієї ж статті визначено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України про банкрутство боржник зобов’язаний звернутися до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство, зокрема,  у разі якщо задоволення вимог одного або кількох кредиторів призведе до неможливості виконання грошових зобов’язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами (загроза неплатоспроможності).

Тому боржник зобов’язаний звернутися  до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство  у разі виникнення  загрози неплатоспроможності. Неплатоспроможність боржника (наявна чи потенційна) презюмується, тому наявність судового рішення про стягнення  коштів та дотримання тримісячного строку після відкриття виконавчого провадження не вимагається.

Крім того ініціювання боржником порушення справи про банкрутство свідчить про відсутність між боржником та його кредиторами спору про наявність і неоплатність боргу, оскільки сам боржник визнає ці обставини.

Так, згідно ст. 1 Закону про банкрутство, неплатоспроможність – це неспроможність  суб’єкта підприємницької діяльності виконати  після настання встановленого строку  грошові зобов’язання перед кредиторами не інакше, як через відновлення його платоспроможності.

Закон про банкрутство не зобов’язує заявника (ні кредитора, ні боржника) при поданні заяви про порушення справи про банкрутство доводити факт неплатоспроможності, а зобов’язує лише подати певні документи, які можуть тією чи іншою мірою свідчити про вірогідність неплатоспроможності.

В свою чергу відсутність чіткої позиції боржника щодо загрози неплатоспроможності може слугувати відмовою у порушенні провадження у справі про банкрутство.  Фактами існування загрози неплатоспроможності може слугувати наявність відкритого судового спору, збільшення податкового навантаження, відсутність попиту на власну продукцію, зменшення фактичного виробництва, тощо.

При цьому, частиною 3 ст. 10 Закону про банкрутство визначено, що справа про банкрутство порушується господарським судом, якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника сукупно становлять не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено цим Законом .

Отже, згідно цієї норми,  у випадку звернення до суду  з заявою про порушення справи про банкрутство саме за загальною процедурою, виникає обов’язок надати докази того, що сума безспірних до боржника вимог сукупно становить не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом про банкрутство.

Вимоги до заяви кредитора і боржника про відкриття провадження у справі про банкрутство за загальною процедурою визначені ст. 11 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Разом з тим,  обов’язок у боржника звернутись з заявою про порушення справи про банкрутство у разі загрози неплатоспроможності відповідно до імперативної вимоги ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство виникає незалежно від того, чи виносились судові рішення про стягнення з боржника коштів, та чи порушувалось щодо боржника виконавче провадження. З цього випливає, що боржник не повинен додавати до своєї заяви такі документи.

Відповідно до ст. 16 Закону про банкрутство у підготовчому засіданні, якщо справа відкривається за загальною процедурою, господарський суд перевіряє обґрунтованість  вимог до боржника, їх безспірність, вжиття заходів щодо примусового стягнення за цими вимогами в порядку виконавчого провадження, з’ясовує ознаки неплатоспроможності боржника,  а якщо справа відкривається за ч.5 ст.11 Закону про банкрутство, з’ясовуються ознаки  загрози неплатоспроможності боржника.

Разом з тим, Закон про банкрутство не містить чіткої вказівки на необхідність подання боржником, який звертається з заявою про порушення справи про банкрутство у зв’язку з загрозою його неплатоспроможності, доказів наявності безспірних вимог у розумінні ч. 3 ст. 10 Закону про банкрутство.

Таким чином, системний аналіз наведених вище положень Закону про банкрутство дає підстави для висновку, що ні наявності судового рішення про стягнення коштів, ні дотримання трьохмісячного строку після відкриття виконавчого провадження від боржника, у випадку його звернення з заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ч. 5 ст. 11 Закону, не вимагається.

Наприклад, досліджуючи питання правомірності порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника з урахуванням ознаки неплатоспроможності, розглядаючи касаційну скаргу Верховний суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду на ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційної інстанції по справі №904/911/18 дійшов висновку щодо можливості доведення боржником загрози неплатоспроможності та можливості порушення провадження у справі за заявою боржника.

Зокрема судом касаційної інстанції встановлено, що у справі, що розглядається, із заявою про порушення справи про банкрутство на підставі ч. 5 ст. 11 Закону про банкрутство звернувся саме боржник, з підстав загрози неплатоспроможності.

Виходячи із системного аналізу ст. 10,  11,  15,  16 Закону про банкрутство, враховуючи матеріали, додані до заяви боржника, господарський суд  першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що наявність судового рішення про стягнення коштів та дотримання тримісячного строку після відкриття виконавчого провадження в даному випадку не вимагається.

За таких обставин, аргументи касаційної скарги про відсутність підстав для відкриття провадження у даній справі про банкрутство у зв’язку з неподанням боржником доказів наявності безспірних вимог були відхилені колегією суддів, та прийнято рішення про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Враховуючи вище зазначене, порушення провадження у справі про банкрутство є одним з ефективних заходів в законному порядку зменшити боргове та податкове навантаження на підприємство шляхом введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, що надасть можливість ефективно перезавантажити власну діяльність та відновити платоспроможність.

В свою чергу необхідно враховувати, що необґрунтоване звернення боржника з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство з метою введення мораторію для ухиляння від сплати власних зобов’язань може мати негативні наслідки, оскільки господарський суд відмовить у відкритті провадження, а наявні поточні кредитори можуть розпочати стягнення заборгованості у судовому порядку, що потягне за собою додаткові судові витрати.

Пов’язані новини

Публікація
Антикорупційна спрямованість Кодексу України з процедур банкрутства
Читати
Публікація
Проблемні питання правозастосування норм Кодексу України з процедур банкрутства щодо відшкодування основної грошової винагороди та витрат арбітражного керуючого у справах про банкрутство
Читати
Публікація
Практика відмови суду у безпідставному відстороненні арбітражного керуючого від виконання повноважень у справі про банкрутство – необхідний та правильний шлях правозастосування судами ч. 4 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства
Читати
Публікація
Відновлення платоспроможності фізичної особи
Читати
Публікація
Визнання недійсними правочинів боржника у відповідності до вимог Кодексу України з процедур банкрутства. Основні аспекти та проблематика
Читати
Публікація
Захист прав заставного кредитора в процедурі банкрутства. Новели захисту прав заставних кредиторів за Кодексом України з процедур банкрутства
Читати
Публікація
Кодекс з процедур банкрутства (PDF)
Читати
Публікація
Політика конфіденційності
Читати
Публікація
Чого чекати від нового Кодексу України з процедур банкрутства?
Читати
Публікація
Загроза неплатоспроможності як підстава для звернення боржника з заявою про порушення провадження у справі про банкрутство
Читати