Практика відмови суду у безпідставному відстороненні арбітражного керуючого від виконання повноважень у справі про банкрутство – необхідний та правильний шлях правозастосування судами ч. 4 ст. 28 Кодексу України з процедур банкрутства
21.10.2019 набув чинності Кодекс України з процедур банкрутства, який надав ч. 4 ст. 28 комітету кредиторів право звернутися до суду у справу про банкрутство з клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень у справі про банкрутство незалежно від наявності підстав.
Абз. 4 ч. 4 ст. 28 КУзПБ визначено, що за наявності підстав для відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень або за клопотанням комітету кредиторів господарський суд протягом 14 днів постановляє ухвалу про відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень.
Однак до недавнього часу з невідомих причин та без іншого правового обґрунтування у професійної спільноти переважала думка, яка мала ще не широке, але певне застосування господарськими судами, щодо обов’язку суду відсторонити від участі у справі про банкрутство арбітражного керуючого на підставі поданого клопотання комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого, незважаючи на відсутність законодавчого закріплення такої позиції, прямого порушення такою позицією ст. 12 та 13 КУзПБ, неврахування приписів ст. 43 Конституції України щодо права на працю.
Таким чином, позбавлення арбітражного керуючого повноважень у справі про банкрутство без наявності правових підстав, це порушення права на працю арбітражного керуючого, який провадить свою діяльність відповідно до законодавства України.
В той час як стаття 28 КУзПБ фактично наводить присічний перелік підстав для відсторонення арбітражного керуючого.
Законодавець завжди визначав арбітражного керуючого, як суб’єкта, який повинен діяти незалежно від інших учасників провадження у справі про банкрутства та інших осіб з урахуванням добросовісності, розсудливості та справедливості з метою дотримання балансу інтересів боржника та кредиторів в межах діючого законодавства та визначав обов’язковість доведення саме неналежності виконання повноважень або інших порушень для відсторонення арбітражного керуючого від участі у справі.
Отже усунення арбітражного керуючого — це право суду, яким він може скористатися у разі доведення порушення арбітражним керуючим балансу інтересів боржника та кредиторів, внаслідок невиконання або неналежного виконання покладених на нього обов’язків відповідно до вимог ЗУ “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”. (Постанова від 20.06.2018 у справі № 911/5186/14).
Таким чином, право комітету кредиторів прийняти рішення про відсторонення арбітражного керуючого без наявності правових підстав для усунення арбітражного керуючого не може приводити до відсторонення арбітражного керуючого без доведення в установленому законодавством порядку порушень КУзПБ або вчинення інших дій, які завдали або могли завдати шкоди кредиторам. Раніше у статті «Відсторонення арбітражного керуючого від участі у справі про банкрутство за новим кодексом з процедур банкрутства» за мого авторства, яка опублікована у Збірці наукових статей «Застосування норм Кодексу України з процедур банкрутства», який вийшов ще в 2019 році за підтримки Верховного суду, була викладена саме така позиція.Тепер зазначена вище викладена правова позиція знайшла своє застосування сьогодні.Тепер зазначена вище викладена правова позиція знайшла своє застосування сьогодні.
Питання безпідставного відсторонення арбітражного керуючого на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство на підставі невмотивованого клопотання комітету кредиторів було загрозою для належного виконання повноважень арбітражними керуючими у справах про банкрутство, оскільки суди відмежовували поняття «задоволення скарги на дії або бездіяльність арбітражного керуючого», як підставу для відсторонення арбітражного керуючого та відсторонення арбітражного керуючого від виконання повноважень на підставі «клопотання комітету кредиторів».
Вважалось, що у випадку подання клопотання комітетом кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого від участі у справі, сам факт порушень не повинен бути доведеним належними, достатніми та допустимими доказами у справі про банкрутство з урахуванням вимог діючого Господарського процесуального кодексу України.
Саме така позиція зазнала свого правозастосування в таких справах, як № 5011-15/2551-2012 (ухвала від 12.12.2019 Господарського суду м. Києва,), № 5027/805-б/2012 (ухвала від 26.12.2019 Господарського суду Чернівецької області), № Б8/129/11 (ухвала від 10.02.2020 Господарського суду Київської області), № 908/1874/19 (ухвала від 23.03.2020 господарського суду Запорізької області), № 911/1902/17 (ухвала від 11.12.2019 господарського суду Київської області), №914/2618/16 (ухвала від 21.11.2019 господарського суду Львівської області). Оскільки основною, а в більшості випадків і єдиною умовою відсторонення арбітражного керуючого в даних справах від виконання повноважень, було саме подане комітетом кредиторів клопотання про відсторонення арбітражного керуючого без дослідження належних, допустимих та достатніх доказів порушень з боку арбітражного керуючого законодавства України в цілому та Кодексу України з процедур банкрутства зокрема. Отже суд ототожнював право комітету кредиторів на звернення з таким клопотання із обов’язком суду його задовольнити на підставі самого факту наявності такого клопотання.
Однак на даний час стало зрозуміло і вже отримує правове застосування те, що право комітету кредиторів на звернення із клопотанням про відсторонення арбітражного керуючого, не встановлює обов’язку суду його відсторонити за відсутності чітко зазначених поршень, викладених в ст. 28 КУзПБ та невиконання обов’язків арбітражним керуючим, визначених ст.ст. 44, 50, 61 КУзПБ – залежно від стадії провадження у справі про банкрутство.
Означена позиція знайшла чітке та аргументоване закріплення в таких справах, як № 911/1902/17 (постанова Північного апеляційного господарського суду від 11.03.2020), № 914/2618/16 (постанова Західного апеляційного господарського суду від 16.03.2020), № 923/1536/15 (ухвала від 13.03.2020 господарського суду Херсонської області). У справі № 923/378/17 (ухвала господарського суду Херсонської області від 23.01.2020) арбітражний керуючий також відстояв своє право на виконання повноважень, однак комітет кредиторів не надав належного клопотання хоча і посилався на ст. 28 КУзПБ.
На даний час апеляційними судами під час скасування ухвал господарських судів (приклад – справ № 914/2618/16, 911/1902/17) та господарськими судами під час розгляду відповідних неаргументованих клопотань комітету кредиторів про відсторонення арбітражного керуючого впроваджено наступну законодавчо обґрунтовану позицію: «клопотання про відсторонення арбітражного керуючого має бути обґрунтованим та вмотивованим. У ньому, зокрема, може надаватися оцінка професійним якостям арбітражного керуючого, його компетентності, доброчесності при виконанні повноважень арбітражного керуючого та інше. Однак, у будь-якому випадку, таке мотивування повинно враховувати принцип незалежності арбітражного керуючого (частина 1 статті 13 КзПБ). Разом з цим, колегія суддів зазначає, що у випадку подачі комітетом кредиторів клопотання про відсторонення арбітражного керуючого, задоволення такого клопотання є правом, а не обов`язком суду та воно не може бути безумовною підставою для його відсторонення. У зв`язку з чим, суд повинен з`ясувати мотиви цього клопотання через призму принципу незалежності арбітражного керуючого. Порушення вказаного принципу може привести до процесуальних зловживань з боку комітету кредиторів з метою зміни кожного арбітражного керуючого, який буде призначатися господарським судом відповідно до процедури, встановленої КзПБ, що у свою чергу негативно позначиться на ефективності здійснення процедури банкрутства в цілому» (справа 911/1902/17).
Таким чином, правозастосовна практика ст. 28 КУзПБ нівелює «помилки» Кодексу України з процедур банкрутства.
Можна вважати, що ще попереду застосування господарськими судами положень ст. 43 ГПК України та глави 9 Господарського процесуального кодексу України щодо застосування заходів процесуального примусу стосовно тих членів комітету кредиторів, які неодноразово приймають рішення про припинення повноважень арбітражного керуючого без наявності доказів порушень законодавства з боку арбітражного керуючого та неналежного виконання ним своїх повноважень. Тобто неприпустимість зловживання процесуальним правами є одним з основних принципів господарського судочинства, який закріплено в ст. 2 ГПК України.
