Захист прав заставного кредитора в процедурі банкрутства. Новели захисту прав заставних кредиторів за Кодексом України з процедур банкрутства
УДК 346.21
УДК 34:004
Колісниченко Євген Юрійович, адвокат
В статті досліджено питання захисту прав заставного кредитора на всіх стадіях процедури банкрутства (розпорядження майном, санації, ліквідаційної процедури, мирової угоди), яке врегульовано діючим законодавством України про банкрутство. Проведено порівняльний аналіз діючих норм законодавства в даній сфері та положень Кодексу України з питань банкрутства, що незабаром наберуть чинності.
Ключові слова: банкрутство, застава, забезпечений кредитор, майно банкрута, що є предметом забезпечення, згода кредитора на продаж майна, що є предметом забезпечення.
Постановка проблеми:
В умовах економічного становища, в якому опинилась Україна на сучасному етапі свого розвитку, особливу увагу привертає питання захисту прав кредиторів. Неможливість належним чином захистити свої права та інтереси в господарських відносинах, невиконання судових рішень постає однією з нагальних проблем діючого українського бізнесу, в тому числі банківських установ. Значні обсяги невиконаних господарських зобов’язань призводять до втрати довіри між контрагентами, виникнення проблем з платоспроможністю та ліквідністю, погіршення репутації, як вітчизняного бізнесу зокрема, так і держави взагалі. Певною мірою, відсутність належного захисту прав кредиторів спричинило банківську кризу в Україні протягом 2014-2016 р.р., що в свою чергу позначилося на всій економіці держави.
Чи не єдиним «дієвим» способом забезпечення зобов’язань в Україні є застава. Наявність застави надає кредитору можливість сподіватися, що зобов’язання буде виконано в повному обсязі та в узгоджені строки. Але, дуже часто заставні кредитори стикаються з проблемою неможливості задовольнити свої вимоги за рахунок заставного майна, в тому числі під час процедури банкрутства боржника.
Розроблення та прийняття Кодексу України з процедур банкрутства (далі – Кодекс) відбувалось на фоні стрімкого зростання кількості прострочених та непрацюючих кредитів в банківській системі України. Тому, природно, що законодавець приділив особливу увагу питанню захисту прав заставних кредиторів в процедурі банкрутства.
Отже, виникає необхідність провести порівняльний аналіз чинних процедур банкрутства з новелами Кодексу та спробувати визначитися, чи належним чином захищені права заставодержателя в Кодексі, що незабаром набере чинності.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про заставу» застава – це спосіб забезпечення зобов’язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов’язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічна норма також міститься у статті 572 ЦК України. [ 4 ]
Стаття 589 ЦК України передбачає, що у разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв’язку із пред’явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.
Частина третя статті 590 ЦК України встановлює, що у разі ліквідації юридичної особи-заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою. [ 3 ]
Тобто, наявність забезпечення зобов’язання у вигляді застави, передбачає превелегійоване становище кредитора, порівняно з іншими кредиторами боржника.
Питання захисту прав заставного кредитора знаходить своє відображення у діючому Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) на всіх стадіях процедури банкрутства. Також спробуємо проаналізувати основні положення та норми Кодексу, які будуть захищати законні права та інтереси заставного кредитора в справах про банкрутство.
Під час порушення справи та процедури розпорядження майном
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 11 Закону до заяви боржника додаються: перелік майна, що перебуває у заставі або є обтяженим у інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кредиторів, на користь яких вчинено обтяження майна боржника, їх ім’я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційні коди юридичних осіб або реєстраційний номер облікової картки платника податків (за наявності), суми їх грошових вимог, підстави виникнення зобов’язань, а також строки їх виконання згідно із законом або договором.
Згідно частині восьмій статті 23 Закону розпорядник майна зобов’язаний окремо внести до реєстру вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за їх відсутності – згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з державним реєстром застав. [ 1 ]
Отже, майно боржника, що перебуває в заставі, підлягає особливому обліку з метою забезпечити право заставодержателя на задоволення своїх вимог з такого майна.
Ця норма перейшла також до Кодексу з чинного Закону, а саме: частина восьма статті 45 Кодексу встановлює, що розпорядник майна зобов’язаний окремо повідомити господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника, згідно з їхніми заявами, а за відсутності таких заяв – згідно з даними обліку боржника, а також внести окремо до реєстру відомості про майно боржника, яке є предметом застави згідно з відповідним державним реєстром. [ 2 ]
Під час процедури санації
Стаття 30 Закону передбачає обов’язкове погодження плану санації забезпеченими кредиторами.
Так, план санації протягом семи днів від дня прийняття комітетом кредиторів рішення про його схвалення затверджується всіма забезпеченими кредиторами.
Якщо будь-хто із забезпечених кредиторів заперечує проти погодження плану санації, інші забезпечені кредитори можуть прийняти одне з таких рішень:
- про виділ забезпечених речей із майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог такого кредитора за рахунок отриманих від продажу коштів;
- про викуп боргу відповідно до відомостей реєстру вимог кредиторів.
Якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти погодження плану санації, інші кредитори можуть прийняти одне з таких рішень:
- про виділ забезпечених речей із майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів;
- про викуп боргу відповідно до відомостей реєстру вимог кредиторів. [1]
Розділ ІІІ Кодексу, який присвячений процедурі санації, вніс деякі новації щодо прав забезпечених кредиторів в цій процедурі.
Так, стаття 52 Кодексу передбачає, що з метою прийняття рішення про схвалення або відхилення плану санації усі конкурсні кредитори поділяються на класи. Кредитори, включені до кожної черги, формують окремий клас кредиторів. Кредитор, вимоги якого підлягають включенню до двох і більше черг, підлягає включенню відповідно до двох і більше класів кредиторів. Вимоги забезпечених кредиторів утворюють окремий клас, до якого включаються вимоги у тій їх частині, яка забезпечена заставою майна. У частині вимог, не забезпечених заставою, вимоги таких кредиторів підлягають включенню до класу незабезпечених кредиторів. Якщо планом санації передбачається зміна пріоритету вимог забезпечених кредиторів, план санації має бути схвалений кожним таким кредитором.
Частиною четвертою вказаної статті зазначає, що план санації вважається схваленим класом забезпечених кредиторів, якщо за схвалення плану санації віддано дві третини голосів кредиторів, включених до класу забезпечених кредиторів, а також якщо за схвалення плану санації проголосувало не менше половини кредиторів, які мають право голосу в цьому класі. В іншому випадку вважається, що план санації відхилений відповідним класом кредиторів. Крім того, план санації може містити умову про надання права одному або декільком забезпеченим кредиторам звернути стягнення на заставлене майно після затвердження плану санації господарським судом. У такому випадку такі забезпечені кредитори (у межах вимог, забезпечених заставою) не беруть участі у голосуванні щодо питання про схвалення, внесення змін або відхилення плану санації. [ 2 ]
Під час ліквідаційної процедури.
Частиною четвертою статті 42 Закону передбачає, що майно банкрута, що є предметом забезпечення, не включається до складу ліквідаційної маси і використовується виключно для задоволення вимог кредитора за зобов’язаннями, які воно забезпечує.
Продаж майна банкрута, що є предметом забезпечення, здійснюється в порядку, передбаченому цим Законом, виключно за згодою кредитора, вимоги якого воно забезпечує, або суду.
Кошти, що залишилися після задоволення забезпечених вимог та покриття витрат, пов’язаних з утриманням, збереженням та продажем предмета забезпечення, підлягають включенню до складу ліквідаційної маси. [ 1 ]
У випадку відкриття ліквідаційної процедури, частина третя статті 61 Кодексу встановлює, що за рахунок коштів, отриманих від реалізації майна, що є предметом забезпечення, відшкодовуються витрати, пов’язані з утриманням та збереженням такого майна, сплачується винагорода оператора електронного майданчика. Склад та розмір таких витрат підлягають погодженню в порядку, визначеному цим Кодексом. Кошти, що залишилися після здійснення зазначених виплат, використовуються виключно для задоволення вимог кредиторів за зобов’язаннями, які забезпечує таке майно. Встановлення саме такого порядку вбачається справедливим, так як трапляються випадки, коли все майно підприємства – банкрута знаходиться в заставі, але існує об’єктивна необхідність відшкодувати витрати ліквідатора щодо утримання заставленого майна, його охорони, та витрати, пов’язані з реалізацією такого майна.
Статтею 75 Кодексу передбачає необхідність визначення умов продажу арбітражним керуючим, який визначає умови продажу за погодженням з комітетом кредиторів та забезпеченим кредитором (щодо майна, яке є предметом забезпечення). До обов’язкових умов продажу належать: склад майна (лот); початкова ціна; крок аукціону.
Якщо продажу підлягає майно, яке є предметом забезпечення, до умов продажу належить також умова про витрати, пов’язані з утриманням, збереженням та продажем цього майна, які підлягають відшкодуванню з коштів, отриманих від реалізації такого майна (ч. 3 вказаної статті).
Якщо до складу майна може входити майно, яке не є предметом забезпечення, і майно, яке є предметом забезпечення, умови продажу розглядаються і комітетом кредиторів, і забезпеченими кредиторами. При цьому в початковій ціні окремо виділяється початкова ціна обох зазначених видів майна. Кошти, отримані від продажу такого лота, розподіляються між забезпеченими кредиторами та іншими кредиторами пропорційно до початкової ціни майна, що є предметом забезпечення, та іншого майна.
Відповідно до частини сьомої статті 75 Кодексу у разі якщо комітет кредиторів або забезпечений кредитор прийняв рішення про відмову в наданні згоди на продаж майна або не прийняв жодного рішення на засіданні комітету кредиторів чи протягом 20 днів з дня, коли забезпечений кредитор одержав чи мав одержати умови продажу, або якщо арбітражний керуючий не згоден з прийнятим комітетом кредиторів або забезпеченим кредитором рішенням, арбітражний керуючий зобов’язаний звернутися до суду. У такому разі умови аукціону визначаються судом. [ 2 ]
Новелою Кодексу є можливість продажу майна забезпеченому кредитору, яка передбачена статтею 81.
Так, якщо майно боржника, що є предметом забезпечення, не продано на повторному аукціоні, кредитор, вимоги якого воно забезпечує, має право протягом 20 днів з дня закінчення цього аукціону звернутися до арбітражного керуючого із заявою про продаж йому непроданого майна. Арбітражний керуючий протягом трьох днів складає протокол про продаж забезпеченому кредитору майна за початковою вартістю повторного аукціону.
Якщо майно боржника, що є предметом забезпечення, не продано на другому повторному аукціоні, кредитор, вимоги якого воно забезпечує, має право протягом 20 днів з дня закінчення цього аукціону звернутися до арбітражного керуючого із заявою про продаж йому непроданого майна. Арбітражний керуючий протягом трьох днів складає протокол про продаж забезпеченому кредитору майна за початковою ціною другого повторного аукціону. [ 2 ]
Тобто, заставний кредитор отримав можливість набути право власності на предмет забезпечення, якщо він вважає, що подальша реалізація такого майна не призведе до задоволення його вимог, які забезпечені заставою.
Під час мирової угоди
Відповідно до статті 77 Закону мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство. Рішення про укладення мирової угоди від імені кредиторів приймається комітетом кредиторів більшістю голосів кредиторів – членів комітету та вважається прийнятим за умови, що всі кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника, висловили письмову згоду на укладення мирової угоди.
Окремо законодавець передбачив, порядок схвалення мирової угоди забезпеченими кредиторами, який передбачається статтею 80 Закону.
Так, мирова угода протягом семи днів від дня прийняття комітетом кредиторів рішення про її укладення схвалюється забезпеченими кредиторами. Для схвалення мирової угоди потрібна згода всіх забезпечених кредиторів.
Якщо будь-хто із забезпечених кредиторів заперечує проти схвалення мирової угоди, інші забезпечені кредитори можуть прийняти одне з таких рішень:
- про виділ забезпечених речей із майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог такого кредитора за рахунок отриманих від продажу коштів;
- про викуп боргу відповідно до відомостей реєстру вимог кредиторів.
Якщо всі забезпечені кредитори заперечують проти схвалення мирової угоди, інші кредитори можуть прийняти одне з таких рішень:
- про виділ забезпечених речей з майна боржника, їх продаж на аукціоні в порядку, встановленому цим Законом, та задоволення вимог забезпечених кредиторів за рахунок отриманих від продажу коштів;
- про викуп боргу відповідно до відомостей реєстру вимог кредиторів. [1]
Слід звернути увагу, що Кодексом взагалі не передбачено укладення мирової угоди під час провадження по справі про банкрутство. Можна дійти висновку, що в цьому випадку господарські суди повинні керуватися нормами Господарського процесуального кодексу України, в якому цьому питанню присвячено лише дві статті – 192 і 193 [ 5 ]. Неврегульованість вказаного питання дає підстави вважати, що проблема укладення мирової угоди в процедурі банкрутства відкриє широкі можливості для різноманітної судової практики господарським судам усіх інстанцій.
Отже, проаналізувавши норми Кодексу, можна зробити висновок, що законодавець зробив крок вперед у питанні захисту інтересів заставних кредиторів у справах про банкрутство. Але лише практика застосування норм нового кодексу дасть відповідь на питання – чи належним чином захищені права таких кредиторів у процедурі банкрутства та яким чином забезпечені кредитори матимуть можливість реалізувати свої права та захистити охоронювані законом інтереси.
Список використаних джерел:
- Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції Закону від 22.12.2011 р. №4212-VI) // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2012, – № 32-33. Ст. 413.
- Кодекс України з процедур банкрутства // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2019, № 19, Ст. 74.
- Цивільний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 2003, – № 40. Ст. 356.
- Закон України «Про заставу» // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992, № 47, Ст. 642.
- Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). – 1992, №6, Ст. 56.
